Важкоурабельні захворювання у вертеброневрології

1.1. Поразки хребта та ПДС: остеохондроз, спондильоз, спондилолістез, дискоз, остеомеліт, асептичний спондиліт, остеохондрит, специфічні захворювання хребців, гормональна та обмінна спондилопатія, вроджені аномалії.
2. Патологія дуговідросткових суглобів: спондилоартроз, спондиліти, артрити, вроджені аномалії, артропатії. 3.Стеноз ПК.
4.Гіпермобільний синдром ПДС. 5.Синдром корінців, радикуліти, невриноми, нейрофіброматоз.
6. Патологія м'язів: міозити, фіброміалгії, міофасціальний синдром, міопатії. 7. Патологія спинного мозку мієліт, РЕМ, розсіяний склероз, сирингомієлія, пухлини та метастази, порушення спинального кровообігу.
8. Вісцеровертебральні синдроми. 9. Патологія т/б суглоба: коксити, коксоартроз, hip-spain sindrom.
10. Інфекційні, паразитарні захворювання (іорсеніоз, менінгіт тощо), судинні (субарахноїдальні крововиливи). 11. Органічні та функціональні ураження головного мозку, нейро-ендокринопатії, гіпоталамічний синдром.

Фактори, що впливають на виникнення захворювань поперекового відділу хребта:

- Порушення статико-кінематичного стереотипу на тлі морфофункціонального статусу. - вроджені аномалії розвитку скелета.

- Вісцеральна патологія ШКТ, сечостатевої системи тощо.

- Наслідки травм хребта та погано адаптована скелетно-м'язова система до тривалих статико-кінематичних перевантажень.

- Окремо слід виділити запальні процеси, що формуються у міжхребцевих дисках, спондилодисцити (остеохандрит, дисцит, дискоз), спричинені різноманітними видами збудників. Найчастіше це сечостатеві інфекції, що супроводжують такі захворювання, як простатит, цистит + діабет, пієлонефрит. Найчастішим збудником є ​​гемолітичний золотистий стафілокок. У дитячому віці, від 5 до 14 років, остеохондрит слід називати дисцитом. Зниження імунітету, що часто рецидивує вірусно-бактеріальна інфекція, протікає під виглядом «банального» радикуліту. У клінічній картині переважає виражений больовий, локальний синдром на рівні одного або кількох хребців, що супроводжуються підвищенням температури та вимушеним становищем тіла у полегшуючій позі. В аналізі крові може мати місце лейкоцитоз до 10-20 * 10 ^ 9 кл. / л. Зі зрушенням вліво, підвищена ШОЕ. Як правило, у 90% випадках збудника виявити не вдається, але при виявленні хламідіозної інфекції, стрептокока, стафілокока, кишкової палички тощо слід призначати специфічні антибіотики. Морфологічно запальний процес виглядає як ерозій кінцевих пластинок тіл хребців з поверхневим руйнуванням тіла хребця. Тому виявлення вогнищ інфекції (особливо у пацієнтів із цукровим діабетом) обов'язкове обстеження МРТ хребта. Через 6-8 місяців після дебюту запального процесу, у період клінічного одужання, настають зміни у ПДС у вигляді анкілозуючого процесу. Диференціальна діагностика повинна проводитися між пухлинним процесом, туберкульозом та спондилоартрозом хребта.

- Ще одним патологічним станом скелетно-м'язової системи є – міофасціальний (тригерний синдром) та фіброміалгія. У позначенні діагнозу нерідко вживаються такі терміни: фіброміозит, м'язовий ревматизм тощо. Всі ці стани об'єднує поняття, коли в м'язах формується больові м'язові ущільнення (БМУ) тригерних зон і тригерних точок з чітким патерном болю і больовим синдромом і м'язовим спазмом, що важко піддається лікуванню. Деякі автори вважають, що при фіброміозиті болі симетричні у кількості від 11 до 18 больових точок, що супроводжуються ранковою скутістю від кількох хвилин до кількох годин. Як правило, ця категорія хворих первинно мають в анамнезі психосоматичні розлади (астенія, депресія, порушення сну, страх та занепокоєння) погано переносять фізичні, статичні та динамічні навантаження. Тепло, фізичні вправи, масаж приносять значне, але тимчасове опромінення. Страждають частіше жінки віком від 25 до 45 років. Перебіг хвороби хронічний з рецидивами після психоемоційної напруги, температурного стресу та статичного або динамічного монотонного навантаження під час роботи. Фіброміозит характеризується м'язовим локальним больовим спазмом із чітко сформованою тригерною точкою. Тригерні точки бувають активні, латентні та сателітні, у певних м'язових групах з чітким паттерном болю. Фактори та причини розвитку рецидивів аналогічні фіброміалгії, але іноді можуть супроводжуватися залізо-дефіцитною анемією, дисбалансом електролітів та гіповітамінозами, рідко у цих пацієнтів може діагностуватися антифосфоліпідний синдром або мітохондріальна патологія.